Літо. Відпустка. Риболовля

Всім відомо, що риболовля – це хобі, яке викликає почуття задоволення і насолоди. Краса водойм і берегів, чисте повітря, неповторність миттєвостей спілкування з природою.
В цьому році не всі можуть дозволити собі такий відпочинок. Тож пропонуємо поринути у захопливе дійство разом зі знаними письменниками, які були не тільки завзятими рибалками, а й прекрасними оповідачами, запрошуючи читача разом із собою долучитись до свята з вудкою. І до пригод…

Згадаємо образ молодого рибалки з романтичної балади «Рибалка» П. ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО, що замовляє, як той вовк у відомій народній казці: «Ловіться, рибочки, великі і маленькі! Що рибка смик – то серце тьох!..». Щоправда, фінал цієї історії досить сумний, але то вже данина романтичному світорозумінню письменника.

Мабуть, чи не першим образом професійного рибалки в нашій літературі є Панас Круть («Рибалка Панас Круть») І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО, а в повісті «Микола Джеря» йде мова про рибальську артіль. Як відповідальний традиційний ритуал зображує письменник вихідчини рибалок у море після обов’язкової молитви з проханням до Бога про успіх справи і про збереження їх життя.

Максим Рильський, палкий захисник і знавець природи, добре знаний своїми рибальськими мотивами. Це його цикл «Рибальські сонети», написаний у 1938-1940 роках. А у «Рибальському посланії», котре адресоване братові Іванові, поет переконує, що до рибальства були небайдужі ще за часів Гомера і Феокріта. З доброзичливою іронією передає хвилювання рибалки, коли на гачок його вудки чіпляється лин чи яка інша здобич. Рибальство для поета – це своєрідна релаксація, можливість віднайти спокій і внутрішню гармонію.
Нехай сміються! Не один мудрець,
Цар не один, забувши свій вінець,
У сизий ранок, вечором рожевим
Сидів з вудками, водам кришталевим
Оддаючи свій наболілий сум,
І славу гірку, і безсилля дум («Рибальське посланіє»).

 Остап ВИШНЯ не раз вирушав на рибальські промисли разом із М. Рильським. Свою славнозвісну усмішку «Сом» він присвятив улюбленій тематиці. В ній – яскравий образ розповідача діда Панаса. Реальне в бувальщинах діда так тісно переплелося з фантазією, що важко провести якусь межу між правдою і вигадкою. Дід Панас – істинний рибалка, людина з великим життєвим досвідом, щирим серцем, проникливим розумом, неперевершений оповідач рибальських історій, в яких за законами жанру завжди є перебільшення, і тоді сом може з’їсти собаку, гусака, гімалайського ведмедя і, коли б пароплав плив тихо, а не шумів, то і пароплав.

 В той час, як Остап Вишня писав усмішку «Сом», Федір ОДРАЧ (український письменник-емігрант) на іншому континенті створював свої рибальські історії в нарисі «Наше Полісся», обов’язковим свідком і учасником яких був і сам письменник – пристрасний рибалка.

 Іван ФРАНКО був не лише добрим письменником, журналістом та редактором, а й рибалкою. «Франко не визнавав вудок. Вважав, що вудки – це для несерйозних ловців. Любив ловити сітями, ятерами і найважливіше – голіруч. Особливо любив ловити пстругів, форель, у гірських річках – робив це винятково голими руками. Поруч на стільці – звичайна риболовна сіть. Він її плів власноруч. Бо риболовля – його улюблене хобі», – говорить директор Музею Івана Франка у Львові.
Запитайте рибалку про вилов. Дев’ять риболовів із десяти розведуть руки на ширину плечей і наввипередки оповідатимуть про найбільшу в річці рибину.

Дочекайтеся риболовлі, а натомість читайте твори затятих письменників-риболовів.