вівторок, 30 березня 2021 р.

Живи для інших

Відділ періодичних видань Сумської ОУНБ пропонує корисну інформацію
про доброчинність і милосердя

Бездомність і бідність – гостра соціальна проблема всіх часів. Державі усе важче надавати допомогу знедоленим. Рано чи пізно заможні люди зобовязані будуть звернутися до досвіду добродійників минулого.

Марина Ткаченко у своїх статтях про доброчинність, які були надруковані в рубриці «Меценати» часопису «Вісник Пенсійного фонду України» за 2011 рік, надає ґрунтовну інформацію великодушності, адже в усі часи люди зазнавали нещасть, хворіли, втрачали своє майно, помирали від голоду…

Ткаченко М. Живи для інших // Вісник Пенсійного фонду України. – 2011. – №7. – С. 46-47;

Ткаченко М. Доброта і небайдужість // Вісник Пенсійного фонду України. – 2011. – №8. – С. 46-47;

Ткаченко М. Київська Дегтерівка // Вісник Пенсійного фонду України. – 2011. – №10. – С. 44-45.

Трохи історії про добродійність

Найяскравіше добродійність виявлялась у перші століття існування християнства. Милосердя вважалося особливою чеснотою.

Милостиня найчастіше подавалася при християнських громадах, а згодом при церквах і монастирях. Жебраків і хворих вистачало в всі часи. Деякі не могли навіть знайти місця заспокоєння. Григорій Чудотворець, єпископ Неокесарійський (XIIIст.), не тільки роздав усе своє майно, але й навіть не прагнув залишити за собою родових гробниць (Григорій Ниський. «Про життя Григорія Чудотворця»).

Але не тільки одновірці користувалися милосердям християн. «Усякому, хто просить у тебе. Дай» (Мф. 5:42), – сказав сам Спаситель. І Святитель Іоанн Златоуст у своїй праці «Про милостиню…» пише: «… не слід цікавитися про людину, хто вона. Вона Божа, чи то еллін, чи іудей: досить того, що вона потребує допомоги». Він же підкреслює: «Величина милостині оцінюється не її розміром, а прихильністю того, хто подає».

У перші століття християнства служіння ближньому було таким же свідченням про Христа, як мучеництво. У часи переслідувань потенційний благодійник міг бути схоплений гонителями – правителями-язичниками, увязнений і навіть страчений. Хто тоді і як, і чи по-християнськи розпорядиться майном? Але сама думка стати на суд Божий немилостивим або «при грошах» була для християн неможливою. Якщо християнин був незаможним, він часто віддавав себе в рабство або в увязнення замість іншого християнина.

Коли християнство стало державною релігією, тема добродійності стала актуальною уже з багатьох інших причин. Насамперед, це був фактор законодавчий, що регулярно оновлювався самодежцями – від Володимира Хрестителя до Катерини II.

Ще один фактор – економічний. Великі заводчики для економії коштів і часу воліли будувати біля фабрик та заводів житло для свого персоналу (зявлялися цілі містечка). Деякі заводчики навіть грошей за житло не брали. Враховуючи, що робітники, як і всі люди, хворіли, у робітничих містечках і селищах будувалися лікарні, ясла й школи для дітей.

Богадільнями, притулками, лікарнями, монастирями здебільшого опікувались купці. Доходило до того, що під житлові приміщення для жебраків забудовувались цілі мікрорайони, як, наприклад, у Києві. Такі київські прізвища , як Гладюк, Терещенко, Харитоненко, Дехтярьов, Ханенко, Сулима, були відомі по всій царській Росії.

І ще один прекрасний звичай був започаткований вітчизняними добродійниками – забезпечення приданим бідних наречених (за відомим прикладом Святителя Миколая, великого Чудотворця, що дав таємно бідному батькові трьох дівиць три мішечки із золотом у придане).

Важливим у благодіянні був фактор духовний. Багато людей заповіли своє майно на обладнання притулків, будівництво церков і монастирів для постійного поминання і спасіння душі благодійника в загробному світі.

Але церква не тільки приймала пожертвування. Справи милосердя й добродійності були неподільно закріплені за нею ще Статутом князя Володимира.

Найбагатшим на добродійників у всій царській Росії було місто Київ завдяки Києво-Печерській Успенській лаврі як духовному осередку Русі. У Київ направлялася величезна кількість прочан з усіх кінців світу, щоб поклонитися святим мощам. Особливим подвигом вважалося дійти до святині пішки. Зрозуміло, що для людей, змучених далекою дорогою, як повітря й молитва, потрібні були їжа й притулок. Тоді й виникла необхідність будувати біля церков і монастирів богадільні.

У Київській Русі при князі Володимирі Хрестителі такого роду притулки називалися убогими будинками, або скудельнями. Назва походила від слова «скудель», тобто «збіднення». Починалися такі скудельні із князівського двору. Літопис розповідає, що кожен жебрак і вбогий міг вільно приходити у двір Володимира й одержувати там питво і їжу. Для тих, хто через хворобу або неміч не міг прийти сам, з князівського двору розвозили хліб, мясо, мед і квас.

Незабаром Володимир створив церковний статут, за яким усіх жебраків доручив церкві. При храмах Давньої Русі зявилися богадільні. Перша була створена при Києво-Печерському монастирі…

Так, ще за часів Київської Русі при князі Володимирі Хрестителі прослалась довга стежка до благодійності. Пізніше його справу продовжили інші спадкоємці князівського престолу… [1], [2], [3]

До нас дійшли безцінний досвід, життєва мудрість та настанови з питань доброчинності й милосердя, які сягають своїм корінням у глибину віків, а точніше, до I-го століття н.е.

Розпочатий Мариною Ткаченко цикл публікацій про розвиток і традиції вітчизняної добродійності та її діячів, не залишиться без уваги – гарті справи дають і гарні плоди…

Будемо й ми памятати – все, що ми маємо, нам не належить. Наші сили, наші здібності, наші знання – все це дари Божі. Вони повинні бути віданні на служіння Вітчизні, рідній землі, своєму народові…

Працівники Сумської ОУНБ щорічно долучаються до благодійних акцій, які проходять в місті під гаслом «до Світлого Дня– світлі вчинки» та організують їх з власної ініціативи. Проводять масово-інформаційні заходи, де молоді прищеплюють загальнохристиянські цінності: співчуття, турботу, небайдужість.

Використані матеріали::

[1]     Ткаченко М. Живи для інших // Вісник Пенсійного фонду України. – 2011. – №7. – С. 46-47;

[2]     Ткаченко М. Доброта і небайдужість // Вісник Пенсійного фонду України. – 2011. – №8. – С. 46-47;

[3]     Ткаченко М. Київська Дегтерівка // Вісник Пенсійного фонду України. – 2011. – №10. – С. 44-45.

Катерина Близнякова, бібліотекарка Сумської ОУНБ


Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Живи для інших

Відділ періодичних видань Сумської ОУНБ пропонує корисну інформацію про доброчинність і милосердя Бездомність і бідність – гостра соціальна ...