Гетьман Петро Дорошенко: боротьба за об’єднання України

Петро Дорошенко – одна з непересічних особистостей нашої історії, визначний державний, військовий та політичний діяч. Козацький полковник, брав активну участь у російсько-турецькій війні. Правобережний гетьман (1666 – 1676), проголошений гетьманом «обох сторін Дніпра», який проводив активну діяльність в напрямку утвердження української державності. Проявив себе як талановитий військовий діяч, обдарований дипломат, прагматичний політик.

Серед інших політичних діячів тогочасної епохи П. Дорошенко вирізнявся глибоким, аналітичним розумом, патріотизмом, широким розумінням завдань і перспектив боротьби за об'єднання всієї території України в межах однієї держави та самостійний її розвиток, послідовністю, впертістю та наполегливістю у діях, спрямованих на досягнення своєї мети.

Петро Дорофійович Дорошенко народився у 1627 році в м. Чигирин у родині козацького роду. Завдяки своєму походженню Петро Дорофійович отримав прекрасну освіту – знав латинську та польську мови, письмову грамоту та багато читав. Ледь не досягши 30 років він стає полковником Прилуцького, а пізніше Черкаського і Чигиринського полків, що входили до війська Б. Хмельницького. Займав високе положення серед оточення гетьмана та вів переговори з польським та шведським урядами.

Дорошенко був активним противником союзу з Московською державою та в якості чигиринського полковника їздив до Москви для того, щоб домогтися скасування деяких пунктів Переяславських статей в 1660 році. В 1663-1664 роках Дорошенко стає генеральним осавулом при гетьмані П. Тетері.

10 жовтня 1665 рік – це визначна подія у його житті: Павло Дорофійович стає тимчасовим гетьманом Правобережної України, а 8 червня 1668 року після вбивства І. Брюховецького Дорошенка було проголошено гетьманом всієї України. Будучи гетьманом Петро Дорошенко провів ряд важливих реформ – встановив митну лінію, карбував власну монету, провадив колонізацію незалежних земель, утворив новий Торговицький полк, здійснював заходи по реорганізації внутрішнього життя українських земель. А через два місяці, 22 лютого 1666 р., правобережне козацтво, що зібралося в Лисянці на раду, ухвалило запропоновану гетьманом програму: «вигнати всіх ляхів із Правобережжя до Польщі, вступити в союз із кримським ханом і навесні йти на лівий берег Дніпра, щоб з'єднати його з Правобережною Україною під однією булавою».

Програма Дорошенка, яку увінчувала ідея створення Української держави, грунтувалася на концепції з'єднання всіх українських земель, «цілісності Отчизни». Як кордони української території вона визначала Перемишль, Ярослав, Віслу та Німан — на Заході, Севськ і Путивль — на Сході. У таких межах була колись «держава або князівство Руське» й такі кордони мала дістати козацька держава. Щоправда, у своїй діяльності Дорошенко намагався спочатку здобути для Української держави давні кордони — по річку Случ. Але в подальшому мав надію поширити свою владу також і на західні землі, «як далеко сягає мова руського народу». Саме така позиція була сформульована ним на переговорах із Туреччиною. Відновлену самостійну Українську державу Дорошенко прагнув поставити в нейтральне й незалежне становище між Московією, Польщею й Туреччиною.

Але за підписаний у 1669 році союзний договір з Османською імперією авторитет Петра Дорошенка серед населення почав стрімко падати і розчарувавшись у політиці свого союзника він вирішує зректися булави на користь Івана Сірка.

Український історик В. Антонович сказав: “Незважаючи на свої політичні помилки й невдачі, серед сучасних йому козацьких провідників являє Дорошенко відрадне явище: не дрібний егоїзм, не змагання до наживи й особистих вигод кермувало цим гетьманом: він щиро дбав про добро рідного краю…” Якраз все це і дало підстави назвати П. Дорошенка “сонцем Руїни”.

Але основна ідея його — об'єднати всі українські землі під однією гетьманською булавою у незалежній державі — втрачена не була. Серед козацької старшини знаходилися люди, які продовжували боротьбу як проти царської Росії, так і шляхетської Польщі.