вівторок, 5 червня 2018 р.

Амазонія та амазонки. Міф чи реальність!?


 Відділ періодичних видань Сумської ОУНБ пропонує корисну інформацію про історичну добу амазонок


 Сміливим жінкам, котрі були нашими праматерями
 і з котрих ми маємо брати приклад для себе
 і майбутніх нащадків
 Г. Максимів

 Так. Амазонки існували!

 Як живі, постали події і постаті давніх літ в новелах сучасної української письменниці Галини Максимів. Летить слава амазонок степами України. Не розсіялась у просторі і часі. А живе світлою генетичною пам’яттю в наших українських серцях – любов’ю до рідної землі.

Максимів Галина. Книга Амазонок : повість у новелах // Дзвін.  2017. – № 3. – С. 10 – 46.

… Дня світлого, теплого вирушило військо амазонське на чолі з царицею Мириною, аж до гір Араратських. Йшли довго. І не одна войовниця умерла від спеки, хвороби та спраги. Коні змучені, худі…
 «Мирина їхала на простому коні, зброєю теж не відрізнялась поміж інших. Говорила своїм воєначальницям:
 – Не робіть різниці межи собою та простими вояками. Усі ми – сестри по крові. Будьмо дружні! І ми підкоримо світ, станемо сильними і хоробрими…». 
 Проте військо велике і добре навчене йшло вперед, підкоривши вже Ассирію, іі столицю Ніневію з величними храмами й повноводною річкою Тигр. Йшло військо і через країну Моав. Скорився Єгипет зі своїми квітучими долинами та загадковими пірамідами, упав амазонкам до ніг…

А втім, там… далеко вдома, обвіяна вітрами, обмита дощами на них чекала висічена із каменю  Велика Богиня — берегиня Степів Праукраїнських.

 Що ж насправді відомо про амазонок?

Питання про існування племені войовничих амазонок, яке проживало в далекому минулому на території сучасної України, було і є сьогодні не тільки дискусійним, але й історично значущим як поняття національно-культурної пам’яті. Адже «пам’ять про військо дівоцьке дожила і до наших днів в українському фольклорі», що засвідчує в своїй статті кандидат історичних наук, доцент Олександр Кривоший.

 Кривоший О. П. Амазонки і «амазонство» в українській фольклорній традиції та історіографії другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. // Київська старовина. – 2012. – №4. – С. 55–70.
 Наявність в праукраїнських жінок своєрідної громадсько-політичної та військової культури в різні періоди історичного часу набули в світі великого резонансу.
 Давніх європейських істориків вони вражають своїм високим статусом, вольовитістю, молодечою заповзятістю та стилем життя.
 Митці пройдених тисячоліть захоплювались відвагою, вдалістю й розумом амазонок, їх умінням маневрувати в бою, бездоганним мистецтвом верхової їзди, здоров’ям та неперевершеною красою. Високі, стрункі, сильні й легкі, їх тіло пропорційно розвинуте, м’язисте. Розгорнуте волосся сягало гриви коня, голову прикрашав  шолом із м’якої тканини і хутра. В відмінних розмаїчно-барвистих шатах – «весь одяг відрізнявся вишуканістю». На руках філігранні прикраси, а на ногах гарні коротенькі шкіряні чобітки (скіфіки), завжди зі зброєю і на коні … Такими амазонки зображені на барельєфах стародавніх храмів.
 Ще за життя, з часів античної епохи, діви-воїни стали легендою: про них складали міфи, писали пісні, поеми й портрети, їх образ увінчувався в фресках та скульптурах. І сьогодні існує ціла амазонська поп-культура.
 Вперше про амазонок ми дізналися із епічної поеми Гомера «Іліада», яка була створена приблизно у VIII ст. до н.е., де поет описує їх участь у Троянській війні. А також з давньогрецького епосу, який повідав нам про легендарних скіфських жінок-воїнів – дочок бога війни Ареса та його дружини богині краси Афродіти. Давньоруське літописне джерело «Повість минулих літ» XII ст. в свою чергу повторює відомості античних авторів про існування цих дивовижних вершниць, які мешкали у Малій Азії біля Понтійського моря та на узбережжі Меотиди без чоловіків, але… «один раз на рік, у передвесіння, виходять зі своєї землі та поєднуються з навколишніми чоловіками» для дітонародження...
            Амазо́нки (грец. Αμαζόνες) — міфологічне войовниче плем’я жінок, які не терпіли у своєму середовищі чоловіків.
 Їх називали по-різному: за грецьким тлумаченням «амазес» – безгруда (вони нібито позбавляли себе правої груді для зручнішого використання луку, але підтвердження не знайшлося: на всіх античних скульптурах та древніх малюнках амазонки зображені з однією оголеною груддю – «символом достатку, ситості, дітонародження». За іранським тлумаченням «ha-mazan», в перекладі «жінка-воїн», що найбільш вірогідно. А за давньоукраїнським – «косачки» (амазонки носили довгу дівочу косу як ознаку незалежної, вільної жінки). Ще чорноморські греки прозивали амазонок «іорпати» (чоловіковбивці) через те, що народжених дівчаток вони виховували згідно своїх традицій, а хлопчиків начебто віддавали на виховання їх татусям, або вбивали. Але історичного підтвердження, чи спростування цієї інформації не знайдено.
 Так само достовірно невідомо, як і з яких країв це плем’я войовничих вершниць з’явилося на території Царської Скіфії. 
 З давніх часів існувала версія стосовно подій, пов’язаних з появою на берегах озера Меотида (Азовське море) та неподалік річки Борисфен (Дніпро) войовничих жінок, охрещених європейськими істориками амазонками. Одні історики, а ними були чоловіки, які «звикли до абсолютної чоловічої влади», писали, що ніяких дів-воїнів немає і ніколи не існувало, і що це чоловіки-варвари голять бороду і носять довгий одяг. Інші стверджували, що всіх амазонок знищено, а які лишилися – вийшли заміж і позбулися негожих звичок…
 Вочевидь, надзвичайно шанобливе ставлення до жінки було дивним для іноземців-мандрівників (навіть уже нашої ери). Їх бентежили звичаї іншого народу, де дозволялося жінкам брати участь не тільки у суспільному житті свого племені, але й вирішувати військові конфлікти – захищати свої землі нарівні з чоловіками від набридливих сусідів. Давні греки, які виключали жінку з громадських та владних сфер, мали підставу називати сарматів – «ті, що керуються жінками», адже велику частину сарматського війська складали загони з войовничих жінок, яких греки називали амазонками.
 Підтвердження цієї версії ми знаходимо на сторінках «Історії» давньогрецького історика і географа Геродота (484-425 рр. до н.е.), де описана остання битва амазонок з греками та їх шлях до Скіфії:

 «… у битві на річці Тармодонті у Малій Азії  елліни перемогли амазонок, захопили частину їхнього війська в полон і повезли жінок на трьох кораблях до себе на батьківщину. Однак у відкритому морі амазонки напали на греків, перебили їх та захопили кораблі. Не вміючи управляти ними й орієнтуватися у морі, жінки не змогли повернутися додому: вітер заніс кораблі до берегів Меотиди. Амазонки зійшли на берег, у степи. Там вони побачили табун коней і захопили його. На цих конях амазонки почали грабувати Скіфську землю… Однак, згодом, молоді скіфи і амазонки почали жити разом… Так з’явилося на схід від Меотидського озера плем’я савроматів, породжене амазонками… Внаслідок такого походження «сарматські жінки дотримуються давніх звичаїв, часто їздять верхи на полювання разом із своїми чоловіками, а іноді наодинці; беруть участь у війні, носять той же одяг, що й чоловіки…»».

 Зрозуміло, що легенди про амазонок надмірні, але, все ж таки, вони реально жили. Сучасні науковці змінили свою думку щодо факту існування амазонок на користь їх дійсного буття, яка підкріплена археологічними знахідками. Саме в Степах України та в Приазов’ї фіксуються окремі курганні могильники, де поховані войовничі жінки зі зброєю та прикрасами.
 Та й стародавні греки були впевнені в існуванні жіночого воїнства й письмово занотували їх життєдіяльність.
 За переконанням Геродота, войовничі сармати (савромати) з’явились на світ від шлюбів скіфів з амазонками, що подалися до Придніпровських незайманих степових земель і далі за Дон.
 За походженням сармати були кочовим іранським народом. У середині II тисячоліття до н. е. пращури сарматів, як і предки скіфів, кочували з території України на схід. У V ст. до н. е. сармати мешкали за Доном. Варто зазначити, що процес переселення сарматів до степів Великої Скіфії і витиснення споріднених скіфів до Нижнього Придніпров’я та Степового Криму, де утворилася нова держава – Мала Скіфія, датується III ст. до н.е.
 Ось так, певне, у III ст. до н.е. в степах Північного Причорномор’я виникло могутнє давньоукраїнське плем’я сармати (іранське слово «сауромат» означає підперезаний мечем), де головуючою часто була жінка. Її роль в соціумі на той час була набагато вищою, ніж у інших. «Важливою особливістю сарматських звичаїв було рівноправне партнерство чоловіка та жінки. На чолі сарматів стояли цар і цариця, які користувалися однаковими правами й очолювали військо під час походів. Цариці сарматів часто самі організовували воєнні походи, деяким з них належали фортеці». Майже 600 років (ІІІ ст. до н.е. по ІV ст. н.е.) панували в українських степах сармати, і цей час правління отримав історичну назву — «сарматська доба».
 Національна гідність, рівність,чесність, сміливість – головні принципи, за якими виховувались і жили сарматські нащадки. Їх діти, хлопчики та дівчатка, з раннього дитинства вчилися володіти зброєю: мечем, списом, бойовою сокирою, луком і стрілами.
 Найбільша увага приділялась античними істориками саме Північному Причорномор’ю та українській частині Приазов’я, оскільки давні греки мали можливість найчастіше відвідувати саме ці землі з метою колонізації та спостерігати за повсякденним життям місцевих народів.
 Давньогрецький історик Гелланик Мітіленський, (486-395 рр. до н. е.) називав степових амазонок «матерями войовничих скіфів». Та й за свідченнями грецького вченого, реформатора медицини Гіппократа (460-356 до н.е.), який у своєму відомому творі «Про повітря, воду і місцевість» також згадував сарматських жінок, що ходять в чоловічому одязі, їздять верхи, стріляють з луків, сидячи на конях й майстерно б’ються з ворогами.
Інший античний автор Ефор (ІV ст. до н. е.) стверджував, що «колись савромати відправились походом до Європи, але там загинули, і жінки їхні залишились самі…».
 Вірогідно, в силу обставин, що склалися, вони були змушені займатися скотарством, мисливством, рибальством, хліборобством, ремісництвом, військовим добутництвом та захищати свою землю і родину від ворогів. А також народжувати дітей від гідних чоловіків сусідніх племен, щоб помножився і не перевівся могутній, непохитний та волелюбний рід…

 «…Я, Фалестра, володарка Амазонії, я прийшла до тебе, князю, з миром, – уткнула меч побіля своїх ніг (земля була тверда від посухи, меч упав на землю). Чула я про подвиги твої, знаю: багато народів ти завоював. Я прийшла до тебе, як жінка до чоловіка. Може, знаєш, що народ мій сам собі чоловіків вибирає. Так от – я вибрала тебе. Хочу мати від тебе дитину. Ти пройдеш у цих краях, як вітер, і більше не повернешся, а частка крові твоєї буде в народі моєму… Олександр (Македонський) зачудовано слухав. Він був уже зачарований прекрасною амазонкою…».
     Максимів Г.  «Книга амазонок»

 Сумська ОУНБ запрошує всіх допитливих, хто цікавиться давньою історією нашої рідної землі та художніми творами про неї, до інтелектуального дозвілля.

Джерела:

Геродот із Галікарнасу. Скіфія: найдавніший опис України з V ст. перед Хрестом / підг. тексту М. Ф. Слабошпицького ; передм. Ю. М. Хорунжого. – К., 1992. – 72 с.

Кривоший О. П. Амазонки і «амазонство» в українській фольклорній традиції та історіографії другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст.

// Київська старовина. – 2012. – №4. – С. 55–70.
Околітенко Наталя. Амазонки: витоки гендерної рівності // Науковий світ. – 2002. – №6. – С. 24 – 25.

Топальский В. Країна «Амазонія»: унікальні історичні факти про жінок, що мешкали на землях стародавньої України  // Військо України. – 2010. – №3. – С. 44–47.

 Посилання на електронні ресурси:

     http://xutir-savky.com.ua/zhinky-v-istoriji-ukrajiny-amazonky


Катерина Близнякова,
бібліотекар